Незабутня зустріч

Незабутня зустріч

СЕРДЮК В., канд. пед.наук

В житті кожної людини бувають події, які залиша­ються в пам'яті на все життя, для мене - це знайомство з поетом Володимиром Мико­лайовичем Сосюрою.

Мені, студенту Харківського інженерно-будівельного інституту, необхідно було приїхати до батьків у Суми.

В січні 1940 року, йдучи по Соборній вулиці, випад­ково зустрів свого вчителя української мови та літератури Григорія Андрійовича Черевка, який працював у Сумській середній школі №5. Під час розмови він сказав, що до Сум приїхав поет Сосюра з приводу відзначення 20-річчя видання першої по­етичної збірки, яка надруко­вана в друкарні місцевої га­зети "Плужок" 1920 року. Крім того, Григорій Андрійович запропонував мені намалювати з натури портрет Сосюри. З великим хвилюванням я погодився.

Знайомство з Володи­миром Миколайовичем відбулось в актовому залі Сумського педінституту за допомогою Григорія Андрійовича, який предста­вив мене Сосюрі. Було зап­ропоновано намалювати його портрет з натури, на що він дав згоду. Під час зна­йомства був присутній головний редактор газети "Більшовицька молодь" Яків Борисович Ратнер, який порадив, щоб малювання відбувалося в приміщенні редакції.

Домовились зустрітись в першій половині наступного дня вредакції (будинок якої під час Вітчизняної війни зруйнований німецькою авіабомбою, зараз це Соборна вулиця №25). Редакція газети розміщувалась на другому поверсі, а на першому містився магазин "Наочних посібників".

Прийшовши до редакції на призначену годину, побачив присутніх - Володимира Мико­лайовича Сосюру та Якова Бо­рисовича Ратнера.

Позував Сосюра природно, без будь-якого апломбу, на моє прохання, додержуватись певного ракурсу (повороту об­личчя) бездоганно виконував, без якого-небудь роздратуван­ня. Володимир Миколайович був брюнетом, колір обличчя легкого загару з ледь-помітним рожевим відтінком, очі карі.

Цікаво і те, що коли основні характерні риси порт­рета були намальовані і стало вільніше, Володимир Миколайович розповів дещо про себе. Так, наприклад, коли він відпочивав у Криму, то теж позував перед художником. Під час одного з сеансів малювання Володимир Миколайович запрошував мене заходити до нього в Києві за адресою вулиця Леніна, 63.

Протягом триденного спілкування мені вдалося на­малювати олівцем два портре­ти В.М.Сосюри, один з яких він подарував Я.Б.Ратнеру, а дру­гий - студентці Сумського педінституту Левінсон (ім'я не пам'ятаю).

В один із днів наших зустрічей на прохання голов­ного редактора "Біль­шовицької молоді" В.М.Сосюра написав при нас вірша про визволення Західної Ук­раїни. Запам'ятався перший ря­док – «Віддзвеніли дзвони у костьолі»... Вірш було написано за 15-20 хви­лин, просто і звично. Од­разу ж ав­тор одер­жав гонорар, який вручив йому голов­ний редак­тор.

Інколи В.М.Сосюру разом з Я.Б.Ратнером та Натаном Махліним мені доводилось супровод­жувати під час їх прогулянок по місту. Пам'ятаю випадок, коли Володимир Миколайович забув свої галоші в редакції. Мені приємно було зробити послугу для нього - збігати за галошами, бо погода потребу­вала цього.

Відтоді минуло 58 років, а спроба відтворити його об­раз не згасає. Свідком цього є малюнок портрета В.М.Сосю­ри, якого виконав до цих спогадів.

Після 1961 року я часто бував у Києві (в наукових справах) у професора О.Т.Чало­го. Але, на превеликий жаль, люб'язним запрошенням ве­ликого українського поета першої половини XX століття так і не скористався.